Біографія Лесі Українки
Дитинство і впливи
На десятий день після
народження 23 лютого (7 березня) 1871 року Ларису охрестили в Новоград-Волинській Соборній Преображенській
церкві, хрещеними стали полковник Степан Васильковський та рідна бабуся
дворянка Єлизавета
Драгоманова.
Лариса Косач навчилася
читати у 4 роки[7].
Леся (одне з сімейних імен Лариси, що стало літературним псевдонімом. Серед
інших: Зея, Зеїчка, Зеїсок, Boule vagabonde (фр. Колобок)) та Михайло, яких упродовж життя єднала тривала
дружба і в сім'ї називали спільним ім'ям — Мишелосіє. Вони разом
навчалися у приватних учителів.
У січні 1876
року Олена Пчілка з Михайлом і Ларисою
приїхали до Києва попрощатися з М. Драгомановим перед його еміграцією і
деякий час жили в нього.[8]
Влітку того ж року
мати з Лесею та Михайлом відпочивали в селі Жабориці. Тут вона вперше почула
розповіді матері про Мавку.
|
|
…Видко було, що
перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй
сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи
бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї,
купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[9]
|
|
У шість років
навчилася вишивати.
26 травня (7 червня)
1877 року народилася сестра Оля, яка стане її доброю подругою.
Згодом вона зазначить, що в Лариси:
|
|
«такі самі риси
обличчя, барва очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж
постать, така сама тендітність», «однаково були лагідні та добрі безмежно»,
«надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі»,
«однаково делікатні у відносинах з людьми», «для любих людей чи справ могли
поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу уявити
тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити, батька чи
Лесю однаково, зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне. Щоб же
зробити таке для власної вигоди чи користі, чи безпечності, то про те не може
бути й мови».
|
Коли в 1878 батьки
Лариси поїхали на Всесвітню виставку до Парижа, доглядати дітей
приїздила Олена Косач, сестра Ларисиного батька.
Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід у житті та творчості поетеси[8].
7 (19) листопада того
ж року наказом міністерства внутрішніх справ Петра Косача перевели на роботу
до Луцька.
|
|
…Батька нашого
переведено з обжитого місця, щоб покарати за його «українофільство» та за
побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 року, з емігрантом,
батьковим другом, а материним братом Михайлом Петровичем Драгомановим
|
Навесні 1879 року
Петро Косач перевозить до Луцька всю родину. В березні «тітку Єлю» Олену Косач
заарештовано за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна; пізніше її
вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до
Сибіру на 5 років (м. Ялуторовськ Тюменської обл., а потім у м. Тюмень)[12]. Леся, вражена звісткою, між 1879 і 1880 роками пише свою
першу поезію — «Надія».
Влітку 1880 тітка
Лариси Олександра
Косач-Шимановська з
двома синами переїздить до Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду
став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса
Шимановського.
«Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики, якій мисткиня була вдячна
все життя.
6 (18) січня 1881 року
під час святкування Водохреща десятилітня Лариса сильно
застудилася, що призвело до туберкульозу кісток
та суглобів.
1881 року мати повезла
Ларису, Михайла, Ольгу до Києва для навчання під
керівництвом приватних вчителів. Лариса й Михайло починають вчитися за
програмою чоловічої гімназії, Лариса бере уроки гри на фортепіано в Ольги
О'Коннор,
дружини Миколи Лисенка.
На початку травня 1882
року Косачі переїздять у село Колодяжне, що стане їхнім постійним
місцем проживання.
|
|
Наша сім'я жила в
дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й Леся, може, ще
більше, ніж хто, мали між колодяжненцями не лише знайомих, а й приятелів, і
товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам відомим, а
далі й рідним
|
|
Немає коментарів:
Дописати коментар